***
Село селом. Похилені двори,
дерева з омелою як вервечка.
Учитель сивий якось говорив,
що тут колись було гучне містечко,
сто років тому. Нині бідний слід
широких вулиць, кам’яних будівель.
Сидить на березневім сонці дід.
А діти по столицях. Важко дітям.
Та у селі – чекати смерть хіба.
Земля чужа – він сам позбувся паю.
Розумні кажуть – горе – не біда
а тут щось інше, але що – не знає…
Схилився тин у зарості бузку,
прогнувся сволок в глинобитній хаті.
Дід місить стежку чорну і в’язку
до магазину, щоб хлібину взяти.
і цигарок. Оце і все життя.
Курей десяток і коза Анфіска.
Він міг би до дочок, але зятям
там по столицях і без нього тісно.
По правді, і не хоче в місто дід.
Тут вік минув, город копав, криницю.
І бабу поховав… Аби тоді,
то ще б прижився. А сьогодні сниться
стара частіше. Ніби й не на дощ.
Все дивиться на нього із-за тину.
Він сам до неї скоро, мабуть. То ж
хіба козу і хату так покине?
Село селом. Похилені двори,
як люди у літа. І дика тиша…
А думка визріває, як нарив,
що не біда, не горе тут, а більше…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276975
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2011
автор: Софія Кримовська