Обличчям НА ЗАХІД, навколішки завмерши,
Безсилі руки, наче і не живі…
Сьогодні вперше, я клянуся, вперше!
Так плуталась
Молитва
В голові…
Трикляті сни забули дорогу додому,
Згубились в світлі безжалісних жовтих фар
Сліпих машин. А місяцеві блідому
В цю ніч самотньо
Й холодно так
Без хмар…
Знайомий голос в трубці мого телефону…
Якась година – й знов повернусь до життя…
Твоє «бережи…» — і я берегтиму до скону,
Бо тут і справді
Немає назад вороття…
Твій шепіт… Подих… Боже, щораз, як востаннє…
І все на світі втрачає нікчемну суть…
Мільйони хвилин минуть у сліпому чеканні,
Мільйони доріг
до тебе
не приведуть…
Банальні речі – відчай, безсоння і кава…
Не знати Раю? Що там, велика честь!..
У мене свій. А інше все – не цікаво.
Кладу власнОруч
На себе
Останній
Хрест.
Молюсь НА ЗАХІД. Ти просто мене завершив.
Поклав фундамент храму мого на крові.
Сьогодні вперше, я присягаюся, вперше!
Так cплуталась
Молитва
В голові…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276481
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.08.2011
автор: Vogneslava_Svarga