Дощ. Морок. Вітер дме охоче
У комин, щоб щілини віднайти.
В таку негоду спокою лиш хочу,
У мушлю, наче равлик, заповзти.
У пам'яті минулого картини,
Як кадри чорно-білого кіно.
Та не зібрать мені їх воєдино,
Щоб виткати життєве полотно.
Уривки фраз, як тіло невагоме,
У відповідь їх кинув навздогін.
Примарилось обличчя враз знайоме,
І розчинилось у проваллі стін.
Із пряжі днів, розпушеної небом,
Пряде павук десь на вікні вгорі.
Немає сили... Зупинитись треба,
І викинути сумнів за поріг.
Дивлюсь я запитально на ікону,
На Господа... Чому усе без змін?
Чекаю я, що голосом бездонним
До мене, грішного, промовить Він.
Горить у свічнику старечім свічка...
Дощ, наче з парафінових краплин...
Чому ця ніч нестерпно довга? Вічна...
Свіча, ікона, смуток... Я один...
11.08.2011
Оригінал Геннадий Матиас
"Стансы (ненастье, мрак…)"
http://litzona.net/show_54034.php
http://litzona.net/show_53999.php
Ненастье. Мрак. Осенний ветер воет
В печной трубе в преддверьи ноября.
В такую пору хочется покоя,
И как улитка спрятаться в себя.
Но воскресают прошлого картины,
Как кадры позабытого кино.
И не собрать теперь их воедино,
Чтобы соткать живое полотно.
Обрывки фраз, произнесённых мною
В ответ кому-то, брошенных вдогон,
То вдруг лицо, знакомое такое, -
Мелькнёт растаяв, как тревожный сон...
Прядёт паук в углу окна ограду
Из пряжи дней, намотанных в клубок,
И нету сил...Остановиться надо, -
И выбросить сомненья за порог...
Я вопрошаю, глядя на икону.
Господь с неё безмолвно-строго зрит:
Я жду, когда Он голосом бездонным,
Со мною грешным вдруг заговорит...
Горит свеча в подсвечнике старинном.
В ответ дождю льёт слёзы парафин.
В уединеньи среди ночи длинной:
Свеча, икона, грусть... и я один...
1975 г.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274642
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.08.2011
автор: Мазур Наталя