Такі як ми ніколи не міняються..
З таких як ми вже дехто застрелився..
Такі зазвичай в ноги не вклоняються..
Нам все одно куди той світ змінився..
Такі як ми живуть в своїх навушниках..
У грифах..струнах..і як діти тішаться..
Такі п"ють рок в своїх глухих задушинах..
І все ще хочуть чути Сіда Вішеса..
Такі як ми ніколи не старіють..
І не вмирають..просто йдуть до неба..
Такі про щастя не ревлять не мріють..
А добиваються..того чого їм треба..
Такі як ми живуть своїм життям..
Малюють стіни в кольори емоцій..
І ми завжди належим тільки нам..
Без залишку..без крихіток..без порцій..
Такі як ми волочаться по світу..
Когось шукають і когось знаходять..
Багатогранні..перерослі діти..
Малюють рівні..і за них заходять..
Таким як ми подобається жити..
На весь заряд..на всю..впритул до смерті..
Нас так багато хто хотів змінити..
А ми як є..фатальні..вільні..вперті..
Ми згоримо але не будем тліти..
Нам всім судитися в одного Бога..
Ми звикли просто замикатись і чадіти..
В малих квартирах..тут немає злого..
Такі як ми здаємось божевільними..
А ви відчули волю так як ми??
А ви як ми бували непокірними??
Ми є занадто власними людьми..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273998
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2011
автор: Ірина Гнатюк