Стелиться стежка до воріт.
Пора вже вирушати у похід.
За небокраєм ген-ген даль.
Немомітна вона на жаль.
Вже виглянуло сонце
У наше ясне віконце.
Не пророкує воно долю,
І це не завдає нам болю.
Виблискують похмурі тіні...
І потрапляють нам на стіни.
В садку зеленому квіти світлі...
Вже весна - вони й розквітли.
Спокій в цім краї панує.
Око він мешканцям милує.
Дорогу ми минаймо
Красиву,гарну,файну!
Лише стежка вона -
Така незбагнена одна.
Збираємося у далеку путь.
Куди приведе вона не збагнуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273358
Рубрика: Балада
дата надходження 03.08.2011
автор: Золотце