Навчіть мене любити волю,
з її пропискою в кремлі.
Навчіть прогнати рабську долю
за межі рідної землі.
Щоби здійнялась білим птахом
із жалюгідних годівниць
й розверзлось праведне провалля
під путами злиденних криць.
Навчіть мене не революцій,
не слів безглуздю, без кінця,
впізнати в подорожніх друга,
навчіть, за маскою слівця.
Пізнавші таїнства і тайни
у ворохобицях століть,
не слухати, а прислухатись,
хоча б до ближнього, навчіть.
Навчіть мене також любові
до чужодумців, ворогів,
до куп лайна у чистім полі,
до хамів і чужих країв.
Навчіть прощати і прощатись,
і поборовши в серці щем
останню свитку дарувати
на заздрість чи на сміх нікчем.
Іще, навчіть долати сумнів,
що раз по раз збиває крок
та полюбити владну позу
усупереч вільнИх думок.
Навчіть коханню до безтями,
щоби, із пристрастю, воно
щодня ласкавим сонцем сяло,
крізь вкрите похіттю вікно.
Навчіте щастю осяйному
не заступивши за межу,
радіти щиро дню новому,
превільному новому дню.
(Моїм учителям. Андрій Чернівець.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272457
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.07.2011
автор: Андрій Чернівець