Струнка постава у Зейнаб-ханум,
Високі груди, чорні змії-брівки,
І хоч люстерко навіває сум,
Та спритність має молодої дівки.
Сховалась в тінь під лози-павуки.
З вікна мотиви линуть безкінечні.
Було б іще у поміч дві руки, -
Вони сьогодні - ой, які доречні.
Та в тім нема великої біди,
Тож не тривожить серце від розпуки.
Позичила в сусідки Фаріди
Годин на дві її майстерні руки.
ПерЕпічки мигтять, мов палаші,
Лягають в тацю після перепалки.
Зейнаб знімає з дека лаваші
Та крутить тісто Фаріда на скалку.
Чаклують вдвох біля вогню вони,
З вікна у двір господар поглядає:
Що не кажи, а кращої жони
Ніхто з чоловіків в селі немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271959
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.07.2011
автор: Галина_Литовченко