Гарно бути
живим самоцвітом:
у самому собі радіти,
і зимою, і літом
переливатися і тремтіти…
Не залежати
від погоди, чи від пори.
Діаманте мій,
розкажи ж мені,
де навчився ти
розплітати
невидимі промені
на холодні і теплі
живі кольори.
Довершеність логіки
у твоїх філігранях.
Ідеал точності і чистоти.
Найтвердіший у світі ти.
Уособлення красоти.
Найпалкіші вияви
пристрастей і кохання –
для такої вишуканості
не більше, чим тло.
Найчарівніший із прикрас!
у твоїх глибинах
колір і світло –
сполучаються воєдино
і розлучаються водночас.
Оздобо земних марнот,
вища окрасо гордині,
твоя досконалість
будить заздрощі
чи не в кожній людині.
Шлейфом тягнуться
криваві сліди.
Ти – Наргіс,
закоханий в себе.
Промені з неба
і залицяльниць
безтямні погляди –
єдині
нагальні твої потреби.
Недоступний клейноде,
є же си у віках,
споглядаючи,
пізнаю насолоду.
Чого шукаєш ти
у чужих руках?..
Уречевлений сполох раю,
алхімік вогню,
прозоріший за першоводу,
кладу тебе на долоню,
і щораз відчуваю
неодмінну твою
відсторонену прохолоду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270488
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2011
автор: Валя Савелюк