Провіяне і зібране в підситок,
Через гайок, де бавиться ручай,
Я до млина своє принесла жито:
-Гей, Білий Мельнику, виходь-но та стрічай!
Вусатий і косматий, як пустельник,
Примружив очі - до-овго впізнає:
- Оце і все? - всміхнувсь нарешті Мельник.
- Де взяти більше?.. забирай, що є.
Ще дотлівало десь на стернях горно
З цеберки синім присмерком залите.
Як два воли, боками терлись жорна,
І перетерли в порох моє́ жито.
Все позмітав і визбирав ретельно.
Як місяць сходив, наче порятунок,
З`явивсь у чорних дверях Білий Мельник
І простягнув через поріг нужденний клунок.
Мов немовля, той клунок я приймала.
Десь рипнуло, і він сказав якраз:
- Щоб коровай пекти - цього замало,
Хай розчиняють пампушки на парастас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270332
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.07.2011
автор: Валя Савелюк