лялька з фарфору на застеленому ліжку,
де ти, той, що подумки малюєш їй сльози?
Синя Борода з дитинства марив небом,
розмальовуючи блакитними квітами та птахами
усі кімнати свого неіснуючого будинку,-
зараз там радіють життю ляльки з фарфору.
Де ж ти, мій казкар із продірявленим серцем?
байдуже, що тобою створено сотні принцес, -
кривавий відбиток на першій сторінці
і може напишемо вдвох безперервну самотність.
Залишки свята голками під холодною шкірою,
я бачу твої блукання перед тим як заснути.
Часом в моїй голові помирають стихійно метелики,
тануть сніги і крапають бальзамом на твоє чекання.
Де ти блукаєш, мій вільнодумний відлюднику?
я ненавиджу кімнатні рослини,
ти забуваєш їх поливати в іншому світі.
Дивишся з викликом в очі усім перехожим
і ще не чуєш моїх вигадок.
Знаєш, колись ми перетнемся
чи перетнем вулицю разом...
Сині птахи і квіти сповзуть із стін,
розстелить ліжко фарфорова самітниця
і жодної казки на ніч...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269655
Рубрика: Присвячення
дата надходження 11.07.2011
автор: Biryuza