Про що ти думаєш? Про що мрієш? Можливо, зараз ти згадуєш мене, а можливо, шаленієш від очей іншої, мрієш про її посмішку… Я не знаю, що насправді в тебе на думці і, напевно, ніколи не дізнаюся.
Ну що в тобі? Що в тих очах? Що в тому серці? Дивно, що ти й сам цього не знаєш, а може вправно приховуєш? Ні, адже, я вірю: ти б не зміг здатися в полон тій омані, це не ти, ти – інший… Той любий, милий моєму серцю і душі.
Чи кохаєш ти? Люди, кажуть, що кохання – це примара, вигадка… Не вір цій брехні – ті виродки жахливі циніки, в них немає серця. Їх шкода – вони не кохали, бідолашні. А ти щасливий, бо хоч і не знаю, що ти там собі думаєш, та вперто вірю, що ти кохав, кохаєш… і нехай не мене, шкода. А, може, навпаки ти – нещасний? Тебе вбило колись таке ж божевільне, вигадане, як і моє кохання? Ні, брехня, хоч і бачу в твоїх очах сум, та кохання не вбиває – воно ранить, збиває з ніг, забиває в куток, з’їдає тебе зсередини, та не вбиває – ти щасливий, бо з тих ран видніють крила, що підносять тебе до небес. Нарешті я зрозуміла! Я бачу в твоїх очах небо. Блакитне з білими хмарами – воно в тобі, в тобі ті сірі осінні дощі, в тобі ті грози і буревії, в тобі той спокій теплого, весняного дня…Небо…Ти та недосяжна воля, той незвіданий простір, та свіжість і легкість. Я люблю небо. Кожен день я зачарована дивлюсь на схід і захід сонця, на хмари, що мереживом кружляють по синьому полотні. Я мрію про небо.
Чи мрієш ти колись? Всі люди мріють, навіть оті циніки, що не вірять в кохання – мріють, хоч і крадькома, але мріють. Кожен про своє, про найбажаніше, про найпотаємніше… І ти, я впевнена мрієш. Їдеш собі в тролейбусі і мрієш про щось, наче і немає тих людей навколо, немає щоденних розчарувань…Мрій!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269388
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 09.07.2011
автор: Редактор