Про що думають сосни.
Про що бринять
березневі струмки.
За чим жалкує,
танучи, сніг
під твердими підошвами
наших з тобою кроків.
Яке майбутнє
сповіщають
невидимі у верховітті
пташки –
прихищені лісом
душі
не почутих колись
пророків.
Що відчуває трава,
прокльовуючись
для нового життя
під посірілим
панцирем
крихкого льоду.
Чи береже вона
ревниві свої пам‘яття
про минулих років
жалі й насолоди.
Чи бачить вона
у пору
швидкого пробудження
тривожні сни –
гру світлотіней
набутих вражень
і досвіду.
Чи важить для неї
те,
що якоїсь весни,
у проминулім житті,
торкались її
ангели і святі
ногами босими.
Чи радіє сонце,
розсипавши по землі
золотисто-гарячі рої
кульбабових і молочаєвих
своїх
подоб і образів.
Що відчуває сонце,
коли
без всяких на те прикмет,
у променях
його невичерпної ніжності,
згадають наразі
кульбаби й молочаї
про колишні
зимові сни свої,
що зникли давно за обрії,
і в один момент
гіркий,
поскидають
сонцеподібні
квітки
і повдягаються
у бруднувато-мертовні,
як березневий сніг,
сиві шапки́.
Чого ж так важко
на серці мені?
Стою серед лісу
у хворобливому маренні
і дивлю́сь,
як твої віддаляються кроки.
Чому не радію весні?
Нічого ж не сталося:
сонячний зайчик
пеститься до руки,
між нами -
чисті бринять струмки,
у верховітті
співають пташки…
ми із тобою –
два вічні промені,
непочуті
твердять пророки.
…Про-мінь.
Той,
що постійно міняється
й проминає –
але ніколи не промине.
Стабільний
у нестабільності,
тобі подібно.
Отака проста таємниця.
Промінь, зав‘язаний
у кільце –
це
все, що має плоть
і власне лице.
Промінь –
із центра Всесвіту
починається
і во віки віків,
як і ми,
не скінчиться.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268437
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.07.2011
автор: Валя Савелюк