Дощ, як невтішна з роками вдова,
Миє на цвинтарі плити.
У розколини плит наївна трава -
Жити!
І на цвинтарі вишні бурунами киплять,
І черемх пелюстки облітають.
Правда, ті, що під вишнями сплять і сплять,
Того не знають.
У розколини плит – трава без пуття́:
Сама наївність і цнота.
Доказ найвищого сенсу життя
І його марно́та.
Дощ, як невтішна з роками вдова,
Поливає на цвинтарі квіти.
Непокрита гранітна чиясь голова:
«Діти».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267648
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.06.2011
автор: Валя Савелюк