Слова, що призначалися тобі,
Злітають з уст, щоб розчинитись в часі,
І вкотре у абсурдній боротьбі
Моя душа сама собі здалася.
Ніхто не впав. Ніхто не переміг.
Фортеці залишилися стояти.
Я ж відступив. Хоча, напевне, міг –
Повинен був бажання подолати.
Немає переможців у війні,
Де Ангели свої ламають стріли.
Де Змій-спокусник серце рве мені,
Не вірю, щоб у тебе не боліло.
І з часом будуть спалені мости,
Проявляться з пітьми бетонні мури.
Поблідне давній надпис «Я + ТИ»,
Дощем осіннім сплачуться скульптури.
…Любов, що призначалася тобі,
Краплинами на інших розтрачаю.
І серце – на шматки… Та, далебі,
Я сам в собі повільно догораю.
24.06.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266867
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2011
автор: Salvador