До божевілля мільйони кроків
чи кілька станцій на залізниці.
Воно питає мене: "Допоки
Будемо сумнівами травиться???"
А я непевно плечима знизую
І плечі скучили за обіймами...
Годинник "такає", каже: "Пізно...",
Поїхав потяг, тепер постіймо ми
І зачекаймо, і ще постіймо,
Чекання - гірше за всі тортури.
Отож звикаймо тепер постійно
До всіх хронометрів, що нас дурять,
До політичних агіт-плакатів,
До пропаганди на сітілайтах...
І взагалі, нам пора звикати:
За кожен подих по прайсу плата.
Які там сумніви, де там лірика!
Усе невпинно, усе надстрімко...
Чому ж тоді раптом стало гірко,
Аж захотілось чисту сторінку?
P.S. Дякую Анні Вейн за фонову пісеньку!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266242
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.06.2011
автор: Ляля Бо