ти посіяла в душі своїй насіння базиліку,
поливала його сльозами і вечірнім алкоголем...
боялась, що вже скоро задують перші сніги
і тепло твоє випарується прощальним вагоном
ти впустила в серце птахів, щоб співали про сонце,
плела із пам’яті вінки, пускала на воду.
а потім ночами курила у снах легкі цигарки,
й видихала із димом весь сором й ранкову нудоту
і твій чай засинав без цукру в холодному березні,
коли ти ходила по льоду боса й невинна...
сині риби торкаючись ніг твоїх перетворювались у дикі квіти,
і твій смак молока заставляв їхнє тіло жити
цілувала руками живіт, малювала на ньому пастелями,
запускала у кров свою жито і запах смородини,
і роса дарувала для тебе прозорі легкі сорочки,
творила із тебе воду,поїла тебе білим совам
...і коли любов твоя вибухнула,
і на світ вилилась сином,
твоя самотність нарешті закінчилась
і душа зацвіла базиліком
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265568
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.06.2011
автор: Червона Парасолька