Я кличу : серденько, впади
Рясним дощем на пил печалі,
Тебе я бажаю, як води
Ланів – степів квітки зів’ялі.
Тебе взиваю із пустинь,
В розлуці сохну і шкарубну,
Явись оазою , прилинь
І вибань з уст жадобу згубну.
У прохолоді чистих рос
Я килим зелені розстелю,
І жару збудемось погроз
У цій божественній оселі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262330
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2011
автор: Рідний