Я бачив хроніку страшну:
Концтабір,дроти,крематорій,
Живі і трупи, кров і горе
Сплелись в мелодію страшну.
А поміж них,немов стебло,
Дівча малесеньке стояло,
І ручки щиро простягало-
Шукало мамине тепло.
Воно привітно усміхалось
Катам з рушницями і псом.
То щось співало їм обом,
То щось зажурено питалось.
Воно не знало ще усіх
Жахіть людської смерть-машини,
Де нема жалю й до дитини,
А кров і смерть їм – море втіх.
Чи змилосердився хоч Бог
Над тим невинним ангелятком?
Чи доля попелом проклята
Розвіяла цей пелюсток?
Та все це сходить і тепер
В серцях страшним чортополохом
В неофашистських скоморохів,
Що вихваляють бруд і смерь!
І хочуть Гітлера руки,
І ставлять пам’ятник тиранам-
Плюють на смерть,на кров, на рани,
І вбивць вихвалюють гріхи.
Хай глянуть на оте дівча,
Що щиро ручки простягало!
А якщо б їхнє там стояло
За крок до смертного меча?
Невже б не рвалася душа?
То чом для свого – гроші й воля,
А для чужого – муки й болі
Лише за те, що є чужа?
Вдивіться в це дівча, в цей цвіт,
З сердець ненависть виганяйте,
Бід і катів не вихваляйте!
Бо лиш добро врятує світ!
16.04.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262311
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.05.2011
автор: тарпик