Тут є все і воднóчас – нічого!
Гроші є, але щастя нема…
І, звертаючись часто до Бога,
Дива жду, та, напевне, дарма.
Навіть Сонце не гріє, а палить.
Досягаючи десь до душі.
Не чекають, щоб листя опало,
Нескінченні зимові дощі.
Між чужих берегів рік за роком
Пропливають найкращі літа
І не знаю, за що можу оком
«Зачепитись» - природа не та…
Годі тут чорнобривців шукати,
А чи квіточку-щастя бузку.
І не скаже: - Вертайся до хати, -
Десь у лісі знайоме «ку-ку».
Соловей не сміється й не плаче,
Тут звичайних немає хрущів!…
Та й вишéнь у садку ще не бачив,
Лиш цитрини злітають долів. *)
І, виходить, живу, наче в Рáю,
Між бананів, папуг і цикад,
А душа неспокійна шукає
Ту єдину дорогу назад…
*) долíв (діал.зах.) – вниз
23.05.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261326
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.05.2011
автор: Salvador