Дивно. Дивно від того як живеш, як існуєш. Постійно ходиш з кутка у куток і думаєш про те за ради чого продовжується твоє життя. Ці, такі непередбачувані і невимовні почуття, наповнюють твоє серце. Тоді згадуєш кожен свій крок, кожен рух, погляд, дотик і...плачеш. Просто котяться сльози... Оговтуєшся знову і поринаєш у спогади...
Навіщо ці зайві думки? Про що вони? Про те, як було добре? Про те, як кожна клітинка твого серця розривалася на дрібненькі шматочки від хвилювання? А може про диво? Так, диво, яке може статися у будь-яку секунду. Це напевно найбільше тебе турбує. Так! Ти чекаєш моменту, а сама просто сидиш. Ти наївна істота не здатна на подвиг. Хіба важко просто підвести очі? Невже ти не відчуваєш того стрімкого потоку почуттів, які тебе охоплюють? Так, авжеж, зізнавайся! Тебе це дратує? Ти думаєш : "Як так можна"...а потім, як завжди, відводиш голову і мовчиш...
Мовчання... Стільки нерозгаданого та непідвладного знаходиться у цьому слові. Воно таке непередбачуване, таке вічне... Цінуй його слова і уважно прислухайся до них, адже це важливо. Просто відчуй смак мовчання! Не бійся, адже ти сильна! Це занадто низько для тебе, адже ти все зможеш! Ти неперевершена! Запам'ятай це! І...забудь.
Це все життя...Цінуй і люби його незважаючи ні на що!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261209
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2011
автор: Тетяна Полярна