Одинокий метелик загубився між снігу,
Певно літо його оп’янило.
Може квіти дурманили запахом втіхи,
Може квіти зостатись просили.
Але сніг не питавсь, що ще жовтень малює
Золотавою гамою листя.
Що ще сонце по-літньому днями мандрує,
І ще сумом сади не взялися.
Одинокий метелик б’ється каменем в холод,
І не може відразу збагнути,
Що ні в кого тепла вже не впросить, не вмолить,
І не зможе вже літа почути…
19.10.2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261082
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.05.2011
автор: тарпик