Вибоїстим шляхом по житті іду,
Свій власний світ в собі несу.
Духмянить бузок,
Зливається пахощами із цвітом каштана.
Кошики білі калина донизу схилила.
Заливисто іволга радіє,
Сполоханим зойком сойка озивається.
Падаю, коліна до крові збиваючи.
Встаю, зціпивши зуби.
Знову падаю.
Розмазую гіркі змійки по щоках,
Надривно завиває самотня вовчиця в мені.
Скриплю зубами, встаю.
Уперто за життя чіпляюся.
Іду. Злітаю поверх дерев.
Стрімко лечу тунелем темним,
Зліва від мене блискають громовиці.
Лечу до сонця, що мріє в далині.
Наповнюється простір гамою яскравих відчуттів.
Виривається назовні вогонь єства мого.
Б’ється аорта, пульсує.
Пристрасть нестримна тіло окутує,
Тепло невитрачене хлюпається у ньому,
Пече у грудях сп’янілих.
Перегукується із серцем душа:
Кохаю. Безмежно кохаю.
Падаю, руки розкинувши,
На м’яку траву соковиту.
Я і цілий Всесвіт зі мною.
Кружляє навколо цвіт рожевий.
22.05.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261026
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2011
автор: Валентина Ланевич