Він стояв , опустивши повіки,
Він стояв, хоч здавалось, що вмер.
І не знав, як буде існувати
В цьому світі самотній тепер.
Його біль був могутнім, мов море,
Його постать не мала лиця,
А невтішне, заплакане горе
Переповнило все до кінця.
Його горе було незбагнене,
Нереально велике й гучне,
І здавалось чужим та знайомим -
Він ніколи його не знесе.
Очі більше не бачили світу,
Та і світ вже не бачив свого,
Він відніс їй улюблені квіти
І за тиждень не стало його…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259890
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2011
автор: Есмунт