Змагаються в мені Образа і Любов
І кожна шепче стиха щось на вухо.
Образа злісно збурюючи кров,
Підступно каже: "Ти мене послухай!
Навіщо тобі думати про щось,
Нащо шукати привід і причину?
Ти в світі-все,а що там-хтось?
Що значать доводи мужчини?
Не подзвонив-не любить,от і все!
Нащо тобі пояснення брехливі?
Нехай тепер навколішках повзе,
Як хоче,аби ви були щасливі!"
Шипить Образа в вухо,як змія,
Вже розходилась,що й не зупинити...
Але Любові тихий голос чую я:
"Не можна так,ми ж створені любити!
Образа геть зруйнує світ добра
Й душа загине,як мене злякаєш.
Прощати вчитися давно пора,
Любити й берегти все те,що маєш.
На все причина в світі є і час,
До всього у душі є свої дверці,
Образа лиш без дому кожний раз.
Тож не впускай її у своє серце!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259507
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2011
автор: Просто Тетяночка