Знов випила море холодной водиці,
і вкрай застудила ти зв'язки.
І вже не розкажеш вкраїнській пшениці
свої привигадливі казки...
Ти знову зросійщено ранок вітаєш,
ламаєш народні канони.
Хіба, Україно, хіба ж ти не знаєш,
як довго нас мучили клони?
Чому ти притихла у тиші вечірній,
коли зацвітали черешні?
Мабуть, все ж скорилась, стала покірна
країні-цариці прийдешній...
Так важко тебе вже назвати своєю,
хоча тут зросли мої корні.
З тобою побито нас ланцюг-межею,
і ти не своя - двоє хворі...
Та де ж відшукати ту правду на світі,
та що розказати онукам?
Про матір, навіки покинуту дітьми
і продано в рабськії руки?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259185
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.05.2011
автор: Ліна Біла