Ніби на виткану ряднину
Приліг туман спочить в долині.
Сповив дерев пухнасті віти,
Покрив імлою ніжні квіти,
Сховав ставок,траву зелену,
Човни,прив’язані до клена.
А згодом і село велике,
Мов молоком,було залите.
І все у мороці пропало,
Сховалось,ніби задрімало.
Лиш ледве чути,як в осоці
Десь б’ється риба на тім боці.
Та тільки сонечко прогляне-
І туманець ураз розтане.
А з ним сріблясті чисті роси
Спішать помити вербам коси.
Бо вже й вітрець-пустун гуляє,
Тихенько хвилечки гойдає.
Він разом з сонцем вип’є роси,
Підсушить враз зелені коси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258329
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2011
автор: Galina Udovychenko