Як могильний сліпий кажан
Я відчую твоє наближення.
Як на трон ти зійдеш, тиран.
Відчуття мої гострі, зрідженні.
Вже у вікнах дрижало скло.
Стукотіли гілки над дахом.
Це ті кроки, якими зло
Йде до мене разом із страхом.
Я як кріт у землі сухій
Йду топитись в підземні води.
Я чекаю тебе, ти мій
Буревій, ураган, негода!
Все сіріє, все меркне! Зір
Знов підводить, але я чую,
Як говорять зірки до гір,
Як тривожаться в морі буї.
Небо плаче, гримить, кричить!
Я ховаюсь під ковдру наче
Цим врятуюсь хоча б на мить,
Ніби мить так багато значить.
Ось вже зараз у дім ввійдеш.
Все зруйнуєш! Усе розгромиш!
Страх не бачить! Не бачить меж!
Він не знає розради й втоми!
Твої рухи, твій кожен крок
Відбиває в мені луною!
….
Засвітився вхідний дзвінок.
Це ти просто мовчиш зі мною…
Вітер стих. Все мовчить. А я
Знову дивлюсь і чітко бачу –
Ти злякався. Моє ім‘я
Щось і досі для тебе значить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256496
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2011
автор: Саша Кіткотенко