Ги ги… Все якось так - ніяк… Мамаааааа… Курити траву погано?.. То йди до біса, як погано, йди до біса… Моя трава – це він, і я його щоразу брутально курю… Мій фен – вже винюханий весь, але ні крихти, нікому, мій… Відпустити кохану людину – це мистецтво! Та невже, і який кретин так сказав? Мистецтво – це коли ти біля того, що зовеш травою… Мистецтво – це музика, яка лунає в твоїй башці, і надає броунівського руху твоїм снам… Мистецтво – це спроби себе стримати… Він такий, його хочеться зґвалтувати, о ні, не «зґвалтувати», а ґвалтувати… І плювати на те, що він телепень, бовдур, недоумок, геній, мій майстер, та придурок він, і, взагалі не відповідає жодному з правил моральних норм, але ж… я теж аморальна…
І вже дуже давно, тією травою барижить інша, але я його курю й досі… Торгує та… яку не треба забирати з буцегарні, чи п’яну з генделика, чи просто ніяку… Але й та… з якою не проговориш ніч і не проп’єш день, не скуриш книгу і не спатлатиш каву…
І що? Я мушу плакати?.. Та ну… мужицькі баби не плачуть… У моєму житті багато чоловіків: дорогих, і дешевих, справжніх і не дуже, та найрізноманітніших… Мені є чим тебе випалити, є ким тебе вигнати, але я не бачу в цьому сенсу… Ти і шизофренія – мої творчі наркотики. Я рада, що все так, а не інакше, я рада, що в моїй квартирі звучить не скрипка, а крик горобців, ой ні, то папуги, і він один…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255992
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.04.2011
автор: Mart.O.