Хорнада I
Сцена I
Порожнеча
Порожній театр. В затінку стоять пусті крісла і виконують роль імпровізованих глядачів. У театрі вимкнуто світло, освітлюється тільки сцена. Посеред сцени знаходиться Людина в масці, що повільно ходить туди-сюди. Людина в масці звертається до Порожнечі.
Людина в масці:
– О Порожнече! Та, що породила всіх і вся! Та, що показала нам істину і за-брала нашу сліпоту! Я тут!
– О Порожнече! Та, що є матір’ю безодні, прийми у свої обійми дитя своє!
– О Порожнече! Відгукнись на мої благання. Я молю й заклинаю тебе прийти до мене!
– О Порожнече! Чи марні благання? Чи чуєш ти мене? О, матір часу й вічнос-ті?
– О Порожнече! Та, з чиєї утроби з’явився Всесвіт, усе живе й мертве, чи до-линають слова мої до тебе?
– О Порожнече! Прилинь до мене, пожирателько душ та тіл земних!
– О Порожнече! Ти, що забута своїми дітьми, розчинена у вічності і миті, втрачена в реальності, скажи, ти ж справді існуєш?
– О Порожнече! Прошу я тебе, не забувай про вірних слуг твоїх, про тих, які шукають тебе!
– О Порожнече! Ти, що закриваєш сонце в сліпоті й освітлюєш темряву в її відсутності, прийди!
– О Порожнече! Ти, дім для богів та Земля для смертних, відчини двері!
– О Порожнече! Ти, пристанище для забутих, подай знак!
– О Порожнече! Ти край світів, ти святилище мрій, ти завершення надій, ти та, до кого я промовляю!
– О ПОРОЖНЕЧЕ! Ти все і нічого, ти смерть і життя, ти храм висоти, каплицю якого я будую тут, реліквію якого бережу в душі й божеству якого я поклоняюсь! Чи ти єси справжня? Чи правильним шляхом я йду? Бо в попередньому шляху я розчарувався… Тож не будь зрадливою і ти! Прийми мене в свою гостину й залиши місце при своєму столі!!!
Людина в масці, що починала монолог тихо, невпевнено і повільно та поступово підвищувала голос, тепер знову замовкає й присідає підлогу. Вона опускає голову донизу. Вона невпевнена. Порожнеча мовчить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255700
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.04.2011
автор: M.E.(nachtigall)