Вона зазирала всередину так болюче,
ніби рвала трахею колючим дротом.
А ти взяв і нахабно так...
всі потаємні бажання озвучив
своїм розбещеним,бездонним ротом.
Душа розійшлася по швах.
Свідомість накрило мигдальне цунамі.
Зіниці пліснявіли бежево...
І якийсь незрозумілий,цинічний орнамент
з'явився на тілі мереживом.
Так буває,знаєш,декілька слоїв шкіри
і вже потім ти-справжня.
Що не поет,то неодмінно наївний лірик.
Як завжди вміру дотепний,і вміру вправний.
Вона сьогодні йому напише,
що таки подумки,але прийшла на
виступ.
Він був у білому і тримав долонями тишу.
Що кидала йому в обличчя уявні квіти,
швидше за все троянди,сухі та знекровлені.
Й що поміж слів,складених натхненням з паперових літер
найчіткіше він,здається, вимовляв "я стомлений"...
а вона під час розмови
була майже присмерті..
В кінці за звичкою він роздавав автографи.
-Маестро!Я ваша моногамна тінь...
Коли тепло в повітрі і коли тепло всередині...
Сталі,безбарвні омографи.
Годинник іде,в екстазі заведений.
Я,наче черниця,куштую чорниці.
Амінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255024
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 20.04.2011
автор: Леона Вишневська