Поки без назви

Падіння

Все  йшло  добре.  Двоє  дружно  бесідували  в  приємній  обстановці,  розмова  тягнулася  неспішно,  але  живо  і  цікаво.  Тепер  би  нам  здалося,  що  навіть  надто  довго  і  неспішно,  але  яке  має  значення  час,  коли  атмосфера  склалася  доброзичлива,  теми  надцікаві,  температура,  не  відомо  як  за  бортом,  а  в  приміщенні,    де,  власне,  бесіда  і  відбувається  ідеальна,  вологість  повітря,  ну  чи  які  там  ще  є  фактори,  в  межах  золотої  середини.  Світло  ллється  жовтувате    спокійне  і  приємне  оку  ,  крісло  м’яке,  вдихається  гірської  чистоти  повітря.  Але  у  цьому  по-справжньому  домашньому  затишку  не  відключається  мозок,  не  вважаючи  на  всю  ту  зручність,  що  має  тіло  для  сну,  голова  працює,  розум  не  спить.  Та  і  як  спати?  Навряд  хтось  матиме  коли-небудь  бесіду  більш  цікаву  і  значущу,  більш  потрібну.  Та  і  поспішати  нема  куди.  Таке  теж  не  часто  трапляється,  правда  ж?  Адже  навіть  якщо  і  є  серед  нас  запеклі  ледарі,  то  і  ті  час  від  часу  змушені  кудись  поспішати.  Всі  змушені.  Ті  ж  двоє,  що  сиділи  вже  безліч  часу  мали  інше,  як  нам  би  здалося,  обмеження  -  не  поспішати  ніколи.
Кожен  їхній  рух  гармонійний  і  виважений,  погляди  уважні,  наповнені  тихою  радістю,  жодного  зблиску  пристрасті,  жодного  спалаху.  Голоси  так  само  рівні  і  чисті,  зрідка  чується  негучний  сміх.  Дихання  глибоке,  глибоке…
Вони  мають  біля  себе  стіл,  саме  такий  як  треба  ,  не  зависокий  і  не  занизький,  з  якого  беруть  і  на  який  знову  ставлять  горнята  з  чаєм,  може  з  кавою.  Напої  у  них  теж  мають  бути  смачні  пахучі,  навряд  хтось  такі  коштував.  В  їхньому  розпорядженні  весь  час  і  простір,  який  може  знадобитися  для  продовження  цієї  нескінченно  цікавої  і    приємної  бесіди.
Зараз  мало  хто  може  сказати  з  точністю  про  що  вони  говорили,  часу  ж  пройшло  ого-го!  Але  якісь  нечисельні  уривки  все  ж  збереглися,  мова  йшла  приблизно  про  таке:  
-  То  десь  є  межі?  Є  кордон,  поза  яким  щось  інше,  все  влаштовано  інакше?
-  Так,  можна  сказати,  що    є  такий  собі  умовний  кордон,  за  яким  дійсно  все  інакше,  але  воно  скоріше  НЕвлаштоване  взагалі,  тим  і  відрізняється.  Там  –  хаос.
-  Що  таке  «хаос»?
-  Чому  б  не  хаос?  Хороше  слово  для  позначення  такого  стану.  По-моєму  хороше.  А  тобі  як,  подобається  ?
-  Я  не  проти.  Я  піду  сходжу  за  чаєм.
-    Давай!
Той,  що  не  знав,    що  таке  хаос,  піднявся,  поспіхом  ступив  кілька  кроків,  відчинив  двері,  не  ті  двері.  Ще  крок  –  і  падіння.

Перша  людина

Падіння  відбулося,  але  без  гріха.  Гріхопадіння    -  вбоге  безпорадне  пояснення  того,  що  пояснити  і  виправдати  неможливо.  Той  перший,  що  не  знав  хаосу,  не  зміг  вигадати  нічого  кращого  ніж  власну  провину,  ніж  покарання  за  провину,  ніж  страшну  і  заплутану  казку,  щоб  дати  пояснення,  щоб  хоч  якось  впорядкувати  хаос,    в  якому  він  опинився,  щоб  врятуватися  від  божевілля.
 Казка  прижилася.  Божевілля  призвичаїлося  і  укорінилося  в  голові  того,  хто  не  знав  хаосу,  зробивши  з  нього  першу  людину.

Доля  Бога

Перша  людина,  шукаючи  порятунку,  звернулася  до  того,  хто  дав  назву  «хаос»  і  в  свою  чергу  дала  йому  назву  «Бог».  І  досі  продовжує    звертається,  давши  цьому  назву  «молитва».  В  молитві  весь  жах  і  сум  людини,  і  вже  незрозуміла  напівзабута    туга,  і    надія  повернутися.  Але  у  молитов  ніколи  не  існувало  реального  адресата,  бо  той,  кого  називають  Богом  помер  від  самоти  і  спраги,  не  дочекавшись  чаю.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254961
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2011
автор: Ян Спалах