Тоненькою змійкою час уже майже пройшов..
Тож стій і дивися..вже не на життя..на руїну..
Де дивними мірками люди зміряють любов..
Доріжками коксу..і кількістю доз героїну..
Немає нічого..а очі пече тільки дим..
І сльози ніколи нічого нікому не скажуть..
Ти станеш для світу назавжди побитим одним..
А потім по стінах тебе й твоє его розмажуть..
Не стежка до раю..а білий сухий порошок..
Ось..все що лишилось від твоїх "в душі 70-х"..
І більше нічого..скінчилася гра..ти пішов..
Така от любов..і "ми будем тебе пам"ятати"..
До того ти йшов??До обвуглених ложок і диму??
А може то дійсно така своєрідна любов..
І я не філософ..і може тим ж руслом ітиму..
А ти вже зійшов..ти вже майже з дороги зійшов..
"Я люблю тебе"..така от спопсована фраза..
На рівні такому де пиво і де кокаїн..
І хтось тим живе..в когось ж в серці велика відраза..
До того життя..яке довели до руїн..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253126
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2011
автор: Ірина Гнатюк