Ще сонце не котилося з гори
і квіти у вінки не заплітали,
і обрій поза лісом не згорів,
коли ти обійняла небо станом.
Вросла росою срібною у квіт
буянням ще не кошеного сіна
у сім’я трав, щоб звідати політ
у літо, в осінь, і, напевне, в зиму.
Солодка, не заюшена слізьми,
жадана, не завіяна вітрами.
Які тоді подібні стали ми…
І скільки стало різного між нами…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252419
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2011
автор: Софія Кримовська