Коли обіпрешся , ніби хустина ,об вітер ,завжди тікаючий в море,
напишеш , що це особисте :
відьомство й папір , кольору розпеченого вольфраму,
що не можна розливатися , мов кип’яток ,
загрібати планети в кулак з озвірілістю і терором,
по горах , як до Бога ,іти ,
зношуючи черевики і рани,
коли підступає до вдиху : зарано,
видиху : не зарано.
Бо не можна
Ромашка зійде на ні.
Окрім запаху пальців на ній
завжди залишається більше
від Гулівера на мілині.
Як коріння дубів , наче вени , по корі запускає дуби до серця,
так просмолені оцтом бинти не дозволяють
материкам твого тіла
стертись .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252395
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2011
автор: edel