Дощ, який вже не співає –
сумним дзвоном долинає.
Досить, досить! Не потрібно!
Але він щосили дрібно
дістає душі кермо.
Воду льє. Немов в кіно
щось стається тої миті,
коли вітер б’є в вікно.
Сумно, сумно! Не збулось!
Із дощем щось принеслось.
Заглянути би за хмари,
вони сонце обійняли,
заховали за собою
і на землю все водою
сльози ллють – а травам радість.
В них життя влилось і вбралось.
Дощ співає лиш для них,
не мені пісень сумних.
1999, Біла Церква
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251182
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 02.04.2011
автор: Андрій Гагін