Обв’язуєш серце нитками чужої самотності,
До крайнощів падаєш каменем з неба – даремно.
А світ на долоні етапом глибокої сонності,
Вирізує долю, яку вже навряд чи поверне…
Зав’язуєш руки стрічками своєї невинності,
Вітрами замовчуєш правди життя – витинанку.
Світи на долонях вирівнюють приязні плинності…
Та тільки у пам’яті все починаєш спочатку…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250996
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2011
автор: Христя Волощак