Довго не могла заснути. Взагалі то зовсім не хотілося спати, та щось штовхало увійти в царство Морфея. На питання «навіщо» не знала відповіді, просто чула десь в голові нестерпне бамкання слова «треба», «треба»…
Довкола туман такий ніжний на дотик і солодкий на смак… Відчуття невагомості, блаженства, п’янкого спокою… Мабуть це рай…
Хтось взяв мене за руку, цей дотик схожий на цілунок коханої людини. Ні, це не цілунок. Це маленька ручка хлопчика, якого чомусь дуже погано видно. Ми йдемо, туман розсіюється. Я помічаю, що стою на краю хмаринки. Це точно рай… Дитячий сміх кришталевої чистоти змушує обернутися і… Це блаженство, маленькі ангелятка бавляться, регочуть, а мене «мурахи скобочуть» від тої краси.
- Що це?, - вирвалось у мене.
- Це місто Ангелів, - промовив таким самим кришталевим голосом, хлопчик, - Одні з них вже дорослі, інші ще маленькі. Їх чекали, кохали…
Аж раптом, все це зникло. Я знову на краю хмаринки і… Це просто неможливо. Бачу іншу хмару, на ній теж маленькі ангелятка, але усі маленькі. І, вони плачуть, брудні, худенькі, змордовані.
- О, Боже! Що це хлопчику?
- Це також місто Ангелів. От тільки всі вони нещасні. Вони померли в утробі, не родились. Батьки за їхні душі ніколи не молились.
Ось тут, помітила крила за його плечима, а потім очі – такі як у мене, світло зелені. Вони благали про пощаду, я все зрозуміла…
Сон обірвався. Я довго плакала благаючи прощення у своєї дитини, яку носила під серцем вже майже місяць і ледь не відправила до міста убитих ангелів.
Жінки! Будьмо матерями!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250773
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2011
автор: Ярина Яра