Хтось має дім, хтось – за мільйон картини…
Він любить зорі, зорі в молоці
Та чує вслід: - Куди ти преш, ск*тина!
І сльози, ніби совість по щоці.
Його весь дім - стара у парку лава,
А ковдра-ніч приходить, як маля,
Коли над містом постає заграва -
Стрічає сонце спіле він здаля.
Він втратив все: роботу, дім, дружину
(Вона його покинула на дні),
А вірив так. Колись. У Батьківщину…
Щокою сльози - як по полотні.
Не вбив. Не вкрав. Лихі курйози доля
Готує кожен день і повсякчас…
Він так плекає в грудях мрії кволі,
щоб вкотре підкорити свій Парнас…
Безхатченко чи бомж на нього кажуть,
Колючі фрази в спину, мов кілки.
Ніхто ж не бачить, як у душу вражу
Весною заплітаються квітки…
(до вірша використано рисунок Ларського Миколи «Бомж»)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249800
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 26.03.2011
автор: Михайло Плосковітов