Моя ти подруго, самотність,
Завжди зі мною, хоч край світ,
Моя частина, плоть, істотність,
Тобі мій вбогий заповіт.
Бо скрізь і всюди ти зі мною:
В роботі, з друзями, вві сні,
В трояндах я, в калюжі гною,
В морозні будні, в ясні дні.
Не треба друзів і родини,
Мене ти любиш більш за всіх
З дитинства й аж до домовини
Крізь сльози щастя й болі сміх.
Я все життя од тебе бігла
У спорт, роботу, у любов.
Сховатись я, на жаль, не встигла –
Самотність десь чекала знов.
З дитинства стали ми знайомі.
(Між друзів дзиґа загула:
У мене – успіхи вагомі,
В них – заздрість – подруга була).
Мені були потрібні друзі,
Щоб разом вчитись і гулять.
Із ними в радості, в напрузі,
Щоб щастя й горе розділять.
Мабуть, не вміла я дружити,
Життя всмоктала круговерть.
На що? На кого ворожити?
Чому пішло все шкереберть?
Чому самі я бачу спини,
Чому близьких мені нема?
Сміюся й плачу, мов дитина,
Що ставить іграшки сама.
І я, мов лялька та, танцюю,
Бо грає хтось моїм життям.
Вже носом кров, а я працюю
Десь поміж небом й небуттям.
Я не одна, в житті нас двоє,
Бо поруч подруга ота.
Завжди і скрізь вона зі мною –
Правдива й чесна самота.
І жартувати може, й плакать,
Голубить може і сварить,
Ми можем весело балакать,
Серйозно можем говорить.
Це мій обман, що став відвертим,
Мій режисер і драматург,
Душі буває терапевтом,
А конче треба – і хірург.
Із нею вдвох вірші складаєм,
(Підтягнем струни - ля-дієз)
Ми щиро пісню заспіваєм
Про нашу дружбу до небес.
Вина у келих наливаю.
В кімнаті звично я і ти.
Пробач, нечемна я буваю –
Самій од себе не втекти…
Я дуже вдячна за підтримку.
Але так сумно від буття.
Залиш мене хоч на хвилинку,
Пусти когось в моє життя!
3.03.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249287
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2011
автор: Софія Соловей