Я
Очима мертвої макаки
дивлюся в світ…
Я…
Вовкулака?
І вір не вір,
що все життя свою провештався у вирі
прив'язувань згубних…
Така невдача
і ось – наприкінці,
я бачу, бачу
де моя провина…
Бо половину…
Свого життя
я був
собачий бозя.
А після став
як
ВОВЧИЙ САТАНА…
Невдовзі.
* * *
МИ
А що ж до нас?
Як очманілі звірі,
що заповзають помирати у кущі,
ми все життя вдивлялись в світ тьмяний…
І
…не вірили!
Що все,
кранти…
І задихаючись від марної надсади,
зриваючись у півнячий у схлип,
у сю годину ми –
ні, не себе,
куди нам,
ми судили…
Завжди і скрізь,
у всьому
ІНШИХ ТИХ…
* * *
А ТІ…
Хто був у вишині –
Спилися…
Скололися, чи
кинулись у прірву,
інші,
та не ті,
по волі,
повелися в самоті
від нас жорстоковийних і кмітливих.
У дурхатинці – як їх всіх питати?
Чим катувати, милувати?
Там,
рай для вбивць і сплоха буйних
і пекло длявих та бездумних…
А…
А на останнє –
Ми, патлаті,
…безхвості худорідні,
мужики,
підсаки.
Цей світ дивуємо
зімлілими
очима…
З сласної пики
мертвої
макаки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248951
Рубрика: Верлібр
дата надходження 23.03.2011
автор: Ицхак Скородинский