Сніги спливуть, розтане крига,
Перепливе весняна повінь,
Ще недочитана як книга
Життя неповторима повість.
І нерозвідані маршрути
Ще манять стежками любові,
А нерозкриті парашути
Ще муляють плече до крові.
Ще піняться у діжах вина
І в серці незбагненна просинь,
А невідмолена провина
У Бога прощення не просить.
Та вже підкралася неждано
Багата пишнотіла осінь,
Прийшла заслужена пошана
І перша непомітна просідь.
Чому, чому роки багряні
Все менше радості приносять,
А трави шовкові і п’яні
Все рідше по заплавах косять?
Усе складніші запитання
І більше хочеться покути,
Хай осінь, може ще і рання,
А вже ночами зиму чути.
Так хочеться усіх обняти,
Образи і гріхи простити,
Вже пізно принципи міняти
І долі іншої просити.
Не прогинав спини покірно,
Каміння не ховав десь скритно,
Якщо служив, то тільки вірно,
Якщо ненавидів – відкрито.
Нехай усім щастить і далі,
А ангели лише лелеять,
Хай крутяться життя педалі
І хай цвітуть усі алеї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248660
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2011
автор: kalush