Пам'яті Мироненко Ніни Степанівни

Рожеві  стіни  піонерської  кімнати,
і  заглядає  в  неї  сонце  з  висоти.
І  на  поличках  залишилося  багато:
багато  книг,  весни  тепла  і  доброти...

Коли  у  серденько  надходила  печаль,
ми  все  кидали,  швидко  мчалися  до  Вас.
Та  зустрічали  погляд  вдуманий  у  даль  -  
сумненькі  очі,  в  них  позначився  вже  час...

Ви  не  давали  нам  у  відчаї  тонути,
на  півдорозі  підіймали  та  вели.
Ніно  Степанівно!  Та  як  же  Вас  забути?
О,  як  багато  Ви  зробили,  Ви  змогли!

Ви  сонечком  були  для  всіх  дітей,
учитель,  керівник  і  наша  мама.
Привітно  зустрічали  всіх  людей.
Чому  ж  від  нас  пішли  доволі  рано?

Життя  -  воно  складніше  над  усе.
Хто  зможе  день  прожити,  та  не  впасти?!
Чому  ж  воно,  це  серденько  пусте,
і  плаче  час  від  часу,  часто,  часто...

Вас,  школа  Виводівська  не  забуде,
для  нас  -  Ви  завжди  будете  жива.
Ви  зіронька  на  небі,  ясне  чудо,
що  досі  Там  горить  і  не  згора.

У  пам'яті  уроки  і  концерти,
і  праці  про  історію  села.
Ніколи  нам,  ніколи  їх  не  стерти,
і  день,  коли  від  Вас  пішла  весна...

Учителем,  як  важко,  важко  бути.
Бо  втрату  не  запити  і  печаль.
Рідненька,  Вас  ніколи  не  забудем,
і  погляд,  що  задумався  у  даль...


Мироненко  Ніні  Степанівні,  яка,  на  жаль,  вчора(19  березня)  пішла  від  нас.
Це  наший  улюблений  учитель  історії  та  педагог-організатор...  Виводівська  школа  дуже  сумує...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248316
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.03.2011
автор: Ліна Біла