Б.К.
Твої світанки вічні, як душа.
Я гріюся у слові як у сонці.
Ти їх, ну звісно, іншим залишав.
А я пила і мед із них, і стронцій.
І падала у ноги дивних слів,
і плакала у слові і між ними.
А ти моїх боявся, наче злив,
бо не були в цвіту і запашними.
Гірка я. А світанки не такі.
Лиши мене у вечорі колишнім.
Часи, на жаль, даються узнаки,
а я ще згадку римами колишу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247888
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2011
автор: Софія Кримовська