Коли я був малим і нерозумним,
І бачив світ цей крізь рожеве скло,
Мені ніколи не бувало сумно –
Завжди цікаво й весело було.
Я ріс допитливим, грайливим цуценятком,
Любив природу – небо, річку, ліс,
Любив село своє, сестричок, маму, татка,
І всюди пхав свій довжелезний ніс:
Цікаво, як метелик п’є водичку?
Як павучок тенета розставля?
Як пташка в’є гніздо, і як росте травичка?
Як бджоли роблять мед? Як дихає земля?..
Мені здавалось, що усім так само,
Як і мені, у ті щасливі дні:
Що всі щасливі, що у всіх є мами,
Немає зради, підлості, брехні…
Та ось, розбилися рожеві окуляри –
Я став дорослим, - і змінився світ:
Куди й поділися казкові його чари,
Що полоняли мене так багато літ.
І все ж, допитливість моя - о, ні - не згасла -
Нові й нові, відтак, питання постають:
Чому, наприклад, всі гуманні гасла
Антигуманний результат дають?
Чому за гроші можна ВСЕ купити?
Чому нема любові між людьми?
Чом неможливо війни припинити?
Чом заздримо, ненавидимо ми?
Чому безжально нищимо природу?
Для чого нам оті страшні АЕС,
Коли ми маєм сонце, вітер, воду?
Невже у прірву – це і є прогрес?!
Ну як мурашки – це дрібне насіння –
Створили кращий, ніж ми з вами лад?
Чи ми дурніші, чи нема уміння?
В них кожен кожному товариш, друг і брат!
Усі працюють чесно і старанно,
Немов один-єдиний механізм.
А нам «розумним»…нам іще зарано
Такий у себе мати «комунізм»
Мистецтво жити – непроста наука,
Тут «homosapiens» наш з пальми ще не зліз!
Не знає ще, як лебідь, рак та щука
Тягли, сердешні, свій нелегкий віз.
На світі нас немало вже, здається:
А що як, раптом, від надміри сил,
Земля не витрима напруги й розірветься
На шість мільярдів автономних брил?!..
У кожного із нас свої «апломби»:
Поняття щастя, свій світогляд, смак…
Хай так і буде! Тож навіщо бомби?
Невже по-людськи ми не можемо ніяк?
Чому не можна просто поважати?
Любити просто! – Небо, річку ,ліс,
Людину, Всесвіт! А якщо вбивати,
То тільки в собі…черствість і цинізм.
Невже не щезне це вселенське свинство?!
З умів і душ людських не зійде каламуть?
Благаю, Боже, поверни дитинство!
Рожеві окуляри не забудь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247025
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.03.2011
автор: Василь Царинюк