Краса, яка нічого не врятує (Із циклу "Провінція")

Індустріалізація  -  нищівна  річ.  Не  знаю,  як  вам,  а  мені  саме  явище  індустріалізації  бачиться  таким  собі  фантасмагоричним  монстром,  що  пожирає  усе  на  своєму  шляху.  Не  злічити  жертв  індустріалізації.  Природа,  тварини,  люди  -  усі,  здається,  опинились  у  заручниках  цього  монстра.  От  хіба  тільки  любов  та  краса  здатні  протистояти  там,  де  пасує  навіть  Партія  Зелених  і  ГрінПіс.  Та  й  то  -  не  всяка  любов  і  не  всяка  краса.
Минулого  тижня  мені  довелось  працювати  на  міжнародній  виставці  індустрії  краси.  Наш  монстр,  як  бачите,  й  сюди  дістався.  Три  павільйони  розміром  із  аеропорт  "Бориспіль"  кожен  заледве  вмістили  бажаючих  продемонструвати  свої  здобутки  у  досягненні  й  збереженні  краси  й  бажаючих  до  цих  здобутків  долучитись.  Велетенські  зали  -  стадіони  було  поділено  на  сегменти,  де  кожна  фірма  -  експонент  мала  свій  стенд.  Чого  тільки  не  було  на  тих  стендах!  На  перший  погляд  здавалось,  що  усі  найпотаємніші  забаганки  жінок  відгадано,  перепрацьовано,  по  скляночках  і  тюбиках  розфасовано,  й  акуратно  виставлено  на  полицях.  На  деяких  стендах  навіть  відразу  ж  демонстрували  способи  застосування  вмісту  тих  скляночок  й  роботу  числених  апаратів  краси.  От  ідеш  по  залу,  і  раптом  у  відділеному  умовними  стінами  закапелку  симпатичну  жіночку,  що  простяглась  на  зручному  столі,  намазують  кремом.  Чи  накладають  їй  маску  на  всеньке  тіло,  чи  роблять  масаж.  Тайський,  наприклад.  Хто  не  знає,  тайський  масаж  навчений  масажист  робить  не  руками,  а  всім  тілом.  Уявляю  собі,  як  заздрісно  зітхнула  зараз  чоловіча  половина  моїх  дорогих  читачів:  і  пощастить  же  побачити  таке!  Жінкам  би  інше  сподобалось.  На  тих  таки  стендах  у  залі  парикмахерського  -  ні  більш  -  ні  менш!  -  мистецтва  майстри  демонстрували  вправність  у  викладанні  й  підстриганні  жіночого  волосся.  Усім  бажаючим  добровольцям  за  п"ятнадцять  хвилин  споруджували  супермодну  зачіску,  або  втинали  супермодну  стрижку,  застосовуючи  при  цьому  супернові  засоби  стайлінгу  й  інструменти,  вартість  яких  на  сусідніх  стендах  перевалювала  за  тисячі  гривен.  У  іншому  залі  -  нігтьовому  -  можна  було  побачити,  у  яку  золоту  жилу  можна  перетворити  таку,  здавалось  би,  мізерію,  як  жіночі  нігті.  Чого  тут  тільки  з  ними  не  витворяли.  Їх  фарбували  лаками  й  фарбами  у  найнеймовірніші  кольори,  серед  яких  найменш  було  рожевого  -  того,  що  притаманний  доглянутим  здоровим  нігтям.  Їх  нарощували  до  неймовірної  довжини  й  гостроти.  При  погляді  на  такі  нігті  чомусь  згадувався  Фредді  Крюгер  та  дитячі  сорочечки  з  зашитими  рукавчиками.  Бо  як,  скажіть  на  милість,  можна  інакше  наважитись  заснути,  маючи  десяток  гострих  ножів  на  руках?  На  цих  штучно  виліплених  нігтях  малювали  такі  пейзажі  й  натюрморти,  виліплювали  такі  красоти  й  блискітки,  що  Фаберже  зі  своїми  яйцями  видався  би  просто  ремісником.  На  виставці  усі  ці  процедури  робили  бажаючим,  яких  було  повно,  безкоштовно.  А  у  житті  повсякденному  це  коштує  неймовірних  грошей,  бо  матер"яли  для  подібних  процедур  стояли  поряд  на  стендах  із  добре  вимальованими  цінниками,  зробити  у  голові  нескладні  математичні  підрахунки  міг  кожен  бажаючий.
Та  основними  відвідувачами  виставки  були  все  ж  не  пересічні  громадяни,  чи  здебільшого,  громадянки.  Головними  тут  були  майстри  краси:  парикмахери,  нігтьовики,  косметологи,  візажисти,  масажисти  й  дерматологи.  От  кого  аж  ніяк  не  зачепила  фінансова  криза!  Навпаки,  їх  стало  ще  більше.  Чому?  А  що,  по-вашому,  робить  справжня  жінка,  коли  їй  в  житті  стає  непереливки?  Правильно,  нову  зачіску!  Фарбує  волосся  в  інший  колір,  робить  манікюр  і  педикюр  і  сідає  на  дієту.  Немає  для  жінки  ліпшого  способу  покращити  самопочуття,  ніж  зайнятись  своєю  зовнішністю.  Раніше  ми  обходились  якось  власними  силами.  Після  кількох  (ще  у  далекій  молодості)  невдалих  відвідин  манікюрниці,  що  до  крові  поскубла  мені  пальці  на  руках,  я  освоїла  нескладну  процедуру  й  доглядаю  за  руками  самотужки.  Ми  накладали  собі  на  обличчя  маски,  збираючись  з  подругами  на  недільні  посиденьки  (якось  у  моїй  компанії  й  раніше  не  прийнято  було  працювати  у  неділю).  Для  нашого  маски-шоу  у  хід  йшли  огірки,  суниці,  кефір  та  мелена  на  кавомолці  вівсянка.  А  якщо  вдавалось  роздобути  пляшечку  оливкової  олії  -  то  були  іменини  серця.  У  наших  чоловіків  навіть  була  така  розвага  -  вдиратись  до  кімнати  "на  маски-шоу",  щоб  подивитись  на  намазаних  неймовірними  сумішами  жіночок  із  жабо  з  целофанових  пакетів  на  грудях.  Було  багато  реготу  й  жартівливих  присягань:  дівчата,  ми  вас  усякими  любимо!  Потім  було  чаювання,  розмови  й  плани  на  майбутнє.  І  компліменти  наших  "хлопців":  ой,  які  ж  ви  стали  гарні!  Не  знаю,  наскільки  допомагали  ці  маски  нашим  обличчям,  а  от  позитивом,  як  зараз  кажуть,  заряджали  на  весь  тиждень.  І,  що  найцінніше,  не  тільки  нас,  а  й  наших  чоловіків.  Чому  найцінніше?  Бо  теперішні  чоловіки,  виділяючи  жінкам  гроші  на  подібні  процедури,  навряд  чи  заряджаються  позитивом,  для  гаманця  пересічного  громадянина  це  дороге  задоволення.   Все  змінилось,  тепер  жінки  хотять  бути  красивими  для  себе  -  коханих  і  неповторних.  Я  би  додала  -  нереалізованих  у  суто  жіночому  плані  й  травмованих  за  допомогою  фотошопу  глибоким  комплексом  неповноцінності.  Ми  ж  хотіли  бути  гарними  для  наших  "хлопців".  Може  тому  й  заміж  нас  кликали,  ми  мали  можливсть  пару  собі  обирати  й  не  шукали,  не  завойовували  її,  як  зараз.  
Коли  йдеш  виставковими  залами,  маєш  час  придивлятись  хіба  до  вітрин.  Стільки  скляночок,  пляшечок  і  тюбиків  не  можуть  не  примусити  жіноче  серце  битись  трохи  частіше.  Парфуми,  креми,  маски,  скраби...  Для  обличчя,  шиї,  повік  (наче  це  -  не  те  саме  обличчя!),  для  тіла,  рук,  ніг...  Ліфтингові,  антицелюлітні,  противікові,  протизапальні...  Уявіть  собі,  скільки  грошей  заробив  той  дивак,  що  розказав  нам,  що  целюліт  -  це  хвороба.  Справді?  А  ми-то  -  невігласки  -  гадали,  що  це  невідворотні  вікові  зміни  жіночої  шкіри.  На  фото  моєї  мами  вона  з  подругами  біля  моря  з  таким  шикарним  целюлітом!  Питаю:  "Мам,  тобі  оце  не  соромно  було  таке  людям  показувати?"  А  вона:  "Тю,  дурна,  ми  слів  таких  не  знали,  голову  собі  цим  не  парили,  й  чоловіки,  до  речі,  любили  нас  із  целюлітом,  а  зараз  від  целюлітних  дам  до  молодих  втікають,  щоб  без  целюліту".  От,  що  сказати?  Права  ж  вона,  права.  
Зовсім  по-іншому  сприймаєш  виставку,  коли  працюєш  на  стенді.  Тут  говориш  з  людьми,  придивляєшся  до  очей,  облич.  Таке  спілкування  порадувало  мене  неймовірно:  я  не  побачила  у  доглянутих  за  грубі  гроші  обличчях  моїх  співрозмовниць  ніяких  відмінностей  з  моїм,  що  доглядається  за  принципами  старих  недільних  посиденьок.  Цікаві,  приємні  у  спілкуванні  жінки  через  кілька  секунд  вже  здавались  молодими  й  гарними,  а  нафарбовані  красуні,  що  поводились  високомірно  й  манірно  через  ті  ж  таки  секунди  геть  втрачали  свою  привабливість.  Нічим  суттєво  не  відрізнялась  шкіра  на  обличчі  моїх  ровесниць  -  там  зморщечки,  тут  складочки.  Здається,  їй,  шкірі,  байдуже,  чим  її  мастили  -  супердорогим  кремом  чи  медом  з  яєчним  жовтком  і  краплею  лимонного  соку  для  відбілювання.  Вона  все  одно  старіє.  І,  ризикну  заперечити  вченим  дерматологам,  для  шкіри  важливіше  не  вартість  крему  й  маски,  і  навіть  не  ватісність  технології,  за  якою  цю  маску  створено,  а  настрій  жінки,  її  спокій,  самоповага,  реалізованість  і  аура  любові  навколо.  Без  цього  дорогі  креми  коштують  за  коефіцієнтом  корисної  дії  на  шкіру  стільки  ж,  скільки  й  звичайна  (не  блакитна!)глина.  Правда,  психологи  кажуть,  що  сума  грошей,  вкладених  жінкою  у  свою  зовнішність,  теж  сама  по  собі  відіграє  роль  стимула.  Типу,  вона  стимулює  самоповагу  жінки.  Тут  я,  зі  своєю  в"їдливою  манерою  всілякі  сентеції  продовжувати  до  абсурду,  уявляю  наступну  картину:  вкладає  жінка  у  маски,  креми,  помади  і  лаки  купу  грошей  -  поважає  себе,  не  вкладає  -  не  поважає.  Абсурд?  Далі  -  більше:  поважає  себе  жінка  -  її  поважають  інші.  Висновок:  я  поважаю  жінок  на  ту  суму,  яку  вони  вкладають  у  свою  зовнішність.  Абсурд?  Повнісінький!  Я  поважаю  жінок,  насамперед,  за  характер,  жіночність,  шляхетність  і  уміння  залишатись  слабкою  жінкою  навіть  тоді,  коли  мусиш  бути  сильною.
Не  подумайте,  любі  жінки,  що  я  належу  до  когорти  феміністок,  яким  геть  байдуже,  як  вони  виглядають.  Зовсім  ні!  Навпаки,  я  засуджую  жінок,  що  не  доглядають  за  собою.  І  особливо  тих,  хто  не  вчать  догляду  за  собою  своїх  доньок.  Такі  жінки  штовхають  своїх  чоловіків  до  гульок.  Бо,  як  не  крути,  мужчинам  подобаються  гарні  доглянуті  жінки.  Коли  чоловік  бачить  із  дня  -  у  -  день  класичну  картинку  -  дружина  у  брудному  халаті,  нечесана  (всі  вже  домалювали  собі  в  уяві  призабуті  бігуді),  у  поганому  настрої,  бо  не  може  бути  жінка  в  такому  вигляді  доброю,  веселою  і  терплячою,  то,  хоч  стріляй,  а  потягне  такого  чоловіка  або  до  пляшки,  або  до  гарненької  сусідки.  Я  знаю  ще  не  старого  проповідника,  що  півгодини  на  кафедрі  столичної  потестанської  церкви  громогласно  засуджував  суєтність  жінок,  що  приділяють  увагу  зачіскам,  макіяжу  чи  фігурі.  У  першому  ряді  слухачів  сиділа  його  дружина.  Ще  молода  й  гарна  на  вроду  дама  з  ранньою  сивиною  у  будь-як  зібраному  у  вузлик  волоссі,  з  пошерхлими  від  морозу  губами  й  наче  сокиркою  обрубаними  трохи  бруднуватими  нігтями.  Я  не  запам"ятала  би  ситуацію,  якби  не  зловила  погляд  праведного  проповідника,  кинутий  услід  іншій  жінці.  Він,  погляд  цей,  був  далеко  не  цнотливий  і  не  праведний.  Не  можу  вам  сказати,  що  було  першопричиною  падіння  чоловіка  -  його  лицемірство,  що  зробило  із  дружини  байдужу  до  себе  істоту,  чи  невміння  жінки  себе  доглядати,  що  заставило  чоловіка,  виправдовуючись  перед  людьми,  таврувати  суто  жіночі  справи.  Однак,  зрозумілим  було  одне-  щастям  і  любов"ю  у  цій  родині  й  не  пахне,  скільки  ти  з  кафедри  не  проповідуй.
Я  за  те,  щоб  доглядати  й  прикрашати  себе,  обома  руками.  
-  Отакої,  -  скаже  мій  любий  читач,  -  чого  ж  тоді  краса  раптом  знищить  світ,  як  вона  має  його  рятувати?  І  навіщо  ж  тоді  нападати  на  таку  потрібну  жінкам  виставку?
Мої  сумні,  іронічні  і  часом  навіть  саркастичні  думки  навіяні  не  зневажливим  ставленням  до  жіночої  зовнішності.  Аж  ніяк!  Я  проти  краси,  як  індустрії.  Проти  реклами,  що  говорить  нам  про  те,  що  щасливим  і  багатим  може  бути  тільки  та,  що  користується  косметикою  фірми  "Іскігркзет".  Проти  того,  щоб  нам  нав"язували  думку  про  те,  що  вікові  зміни  -  жахлива  й  невідворотна  катастрофа.  Проти,  щоб  нормальні  процеси  життєдіяльності  жіночого  організму  називали  хворобами  й  вважали  ненормальними.  Я  категорично  проти  приносити  в  жертву  бажаючим  підзаробити  грошиків  те,  чим  нагородив  мене  Господь:  свою  фігуру,  колір  волосся,  шкіру  й  нігті.  Так,  я  доглядаю  за  собою,  вмію  й  люблю  це  робити.  Але  я  ніколи  не  забуваю  Біблійну  істину,  що  жінка  красива  не  особливим  плетінням  волосся,  а  сокровенним  внутрішнім  світом  у  нетлінній  красі  покірливої  й  несуєтної  натури.  Така  краса  рятує  світ.  А  не  та,  яку  можна  наростити,  намалювати,  закачати.  У  мене  є  одна  подруга  -  рідкісної  вроди  жінка,  шикарна,  доглянута,  випещена.  Часом  мені  здається,  що  у  день  страшного  суду  вона  обов"язково  зробить  свіжий  макіяж.  Живе  вона  з  донькою-  старшокласницею  в  одній  квартирі  з  чоловіком,  з  яким  вже  десять  років  розлучена.  Самотня,  на  нелюбій  роботі,  не  реалізована.  І  ніхто  не  кличе  її  заміж,  ніхто  не  дарує  квітів  і  не  запрошує  на  побачення.  Є  у  неї  один  недолік,  який  ніякими  фарбами  не  замаскуєш.  Вона  нікого  не  вміє  любити.  Хіба  себе.    
                                                                                                                                                                                                 02.03.2011

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246333
Рубрика: Нарис
дата надходження 11.03.2011
автор: alla.megel