Я знову навчилась не мріяти.
Та мрія - кому потрібна?
У неї з морозу віяло,
А я тепер дуже здібна,
Бо вмію не бути непрохана,
Мовчати, як вміють стіни.
От тільки б терпіння ще трохи нам
І я майже все умію...
Я знову навчилась не плакати.
Сльозами для кого краще?
А як то живеться так, знав би ти...
Та я не повім нізащо.
Брехати, не втративши гідності.
Серце гартується, твердне.
Хіба ж не чудові це здібності?
Хіба не такі для мене?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245945
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2011
автор: Марічка9