Ти вбиваєш мене своїм голосом,
Присипляєш зірками негадано.
Ти говориш до зерен, до колосу.
Ніч, ти - все-таки - гадина.
І навіщо ти маниш, знущаєшся,
Наді мною звисаєш, мов молодість.
Чи назавжди лишитись збираєшся?
Чом над вухом шепочеш і молишся?
Коли стріли-зірки загораються,
Залишаючи тіло без розуму,
Коли темрява в очі вливається,
Я і ніч залишаються прозою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245228
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2011
автор: Не Зірка