Вже вітер заснув між деревами в полі
Дерева ж прокинулись з довгого сну
А мислі мої у очах мимоволі
Зібрались у світ зустрічати весну.
Я завжди казала, що сонце,то путь
Ми часом хотіли зіграти на флейті
Ти завжди сміявся, що в мені живуть,
Такі нісенітні здавалось б моменти!
Мінялися пори одні за одною
блукали думки від весни й до весни
приходила в пам’ять моєю ходою
зникала твоєю, згорала у сні!
Та пам’ять,що іноді в мить поверталась,
Живила надії, що вже запусті…
Можливо вони лише зачекались.
На нитках,які берегли павуки.
Ті останні, тоді ще не знали,
Рятувавши, колись запозичені мрії,
Що ми неодмінно когось покохали,
Що те,неодмінне в молитві зотліє…
Чи то захворіє,чи раптом у вись
Сягнувши миттєво і в раз полетить
А ти… мені в очі тихенько дивись
Щоб те,що злетіло навчилося жить!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2011
автор: Анна Черненко