Коли душа з тілом розходяться в думці, не разом,
Імбирною глиною плавиться ніжності дотик,
Тривожно ноктюрн сновидінь вперше ріже, мов лезом,
Стинаючи свічки-душі небіліючий гнотик.
І я вже не я… І нехай все засипано снігом,
Лягаю в надії, що стріну тебе на пероні.
…А свічка палає; життя не обмежилось бігом;
Як добре що тіло з душею вже знов в унісоні.
* Вдячна за дружню співпрацю В. Шевчуку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241967
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2011
автор: Окрилена