Здмухнувши пил ілюзії з долоні,
На видиху прокурених легень,-
Відчуєш, як пульсує в скроні,
Проковзує, минає час, як день.
Нема довіри ув очах телячих,
Й не буде, тричі вже під дих,
Оглухлу ніч згвалтовано незрячим,
Віддалася... він бачити не міг.
Зализані сніги - на конопляне сіно,
Що зелелено всміхалось шкирячИсь,
Так корвалоло-заспокійливо осіли,-
Торочили і бурмотіли - відречись.
А де тут подорожній? Хто зустрічний?
Доріг нема, залишився етер,
А із зневіреного неба раптом ніччю
Хтось срібний пил і зорі підло стер.
Зліпивши коників із житньої хлібини,
Запити чимсь червоним, як вино,
Де ж істина... Нема, лиш - жабуриння,
А горобці цвірінькають : "Було..."
svit (експ. на вірш)
ілюзію згодую ненажері
/у кроноса без деньця хижий шлунок/
і розчинюсь в манливому етері
тобто в повітрі й повітрЯний поцілунок
майне так само суто ефемерно
бо нєма ніц нічОго тут тривкого
все маячня омана курва-майя
лиш оболонки... де тут роздягальня?..
а нутрощів насправжніх ніц ні в кОго
забрьохано-забрехано... лиш вмерлих
не зачіпаймо най-бо відпочинуть
від тої ж бо мари-брехні і фальшу
й лише душа дурненька як причинна
все квилить-скиглить... тоскно, маму вашу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240665
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2011
автор: Лана Сянська